Лена Лягушонкова "Мій прапор запісяв котик"
- Урбіно
- 17 лип.
- Читати 2 хв
«Мій прапор запісяв котик» – саме так зветься п’єса відомої української драматургині Лєни
Лягушонкової, і ця п’єса вже встигла завоювати серця польських, німецьких та норвезьких
театралів. А тепер серця українських читачів підкорює однойменний роман, прозовий дебют
авторки. Дебют виявився надзвичайно вдалим, принаймні рецензії на нього з’явилися відразу в
кількох провідних медіа й навіть на «Українській правді» в розділі «Культура».
То що ж під палітуркою книжки, про яку один наш торговий партнер написав «на обкладинці
досить спірно зображено розміщення кота поверх України»? Під нею – роки дорослішання й
становлення авторки, від 1984 (рік народження, майже як відома Кім Джійон, і долі навіть
трішки схожі, бо виявляється, що народитися «дєвочкою» в патріархальному суспільстві – це
завжди непросто, байдуже, який у тебе колір шкіри) і… власне, все завершується вступом у
Луганський виш і першими курсами навчання. Але флешами спалахують події чи просто згадки
про них до 2014, коли родина авторки покинула Луганщину.
Більшість подій відбувається в невеличкому смт, селищі міського типу, по-народньому –
посьолку Станиця Луганська. З місцевих знаменитостей – хіба що Супер-Маріо, місцевий
загадковий алкаш. Дітей радять лікувати в «дуже сильного монаха, а то ще до дєда можна
відвезти» - це, звісно, якщо їх не встигне забрати швидка. Місцеві чоловіки або працюють на
шахті і бухають, або просто бухають. Винятків не так і багато. Місцеві жінки крутяться за себе і за
мужика, поштурхують малих, а більшим чіпляють ключа на шворку – «і щоб до дев’ятої дома
був!» (Що вони знають про ініціації, коли лежиш на шпалах, а над тобою мчить потяг Луганськ –
москва?) У них відсутність прокладок і дезиків, вічні черги по все на світі, з розваг – свіжі й не
дуже плітки. Смішні, у чомусь зворушливі, у чомусь наївно-жалюгідні перегони «у кого краще
життя вдалося»: у мене годинник у вигляді наручного на стіні, зате в Наташі стєнка красива.
«Щоб все, як у людей». «Що люди скажуть». «Що про нас подумають». «Ти ж дєвочка».
«Учиться підеш, куди встроїм»…
«Дєвочці», яка в силу різних обставин «сама умна» в цьому оточенні тісно й задушливо.
Здається, їй нічого не світить, крім чавити медведку кирзаками, вступити після школи, куди
«Нелька Кондрашова порадить», а тоді ймовірно вийти заміж, як усі (мама була б рада – «а шо
ми, не люди?»). Але гвинтик вислизає із системи. І чомусь мені згадується фраза головного
героя колись культового французького фільму режисера Марселя Карне «Обманщики»: «І тому,
Мік, я вирішив бути сміливим!»
«Мій прапор запісяв котик» - це якраз про сміливість вільної, попри все й усіх, людини.
Коментарі